Дитина як суб’єкт правовідносин у сфері трансплантації органів

Анотація

Метою дослідження є комплексний аналіз особливостей правового регулювання трансплантації органів за участю дітей, зокрема визначення їхнього правового статусу як реципієнтів і донорів, а також дослідження етичних і правових проблем, що виникають у цій сфері. Розглянуто нормативне визначення поняття «дитина» в різних правових актах, проаналізовано принцип пріоритету найкращих інтересів дитини як базову засаду регулювання медичних правовідносин. Встановлено, що трансплантація органів за участю дітей є складним багатовимірним правовим інститутом, який поєднує медичні, етичні та юридичні аспекти та потребує особливо виваженого нормативного регулювання. З’ясовано, що у випадку, коли дитина виступає реципієнтом, законодавство передбачає її пріоритетне право на отримання донорських органів, а також обов’язковість надання інформованої згоди батьками або іншими законними представниками, за винятком невідкладних станів, що загрожують життю. Встановлено, що законодавством України встановлено заборону на прижиттєве донорство органів, за винятком донорства гемопоетичних стовбурових клітин у чітко визначених законом випадках і за наявності суворих умов. Такий підхід є виправданим, з огляду на необхідність максимального захисту життя і здоров’я дитини. Окрему увагу приділено етичним викликам сучасної трансплантології, зокрема практиці народження дітей з метою подальшого донорства. Обґрунтовано, що подібна практика суперечить принципу поваги до гідності дитини та не може вважатися допустимою, з позицій сучасного права і біоетики. Досліджено особливості посмертного донорства за участю дітей. Виявлено наявність прогалин у правовому регулюванні, зокрема щодо заборони вилучення анатомічних матеріалів у дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із невстановленою ідентичністю. Запропоновано запровадження спеціального правового механізму, який би передбачав можливість надання згоди на посмертне донорство дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, уповноваженим органом опіки та піклування. Це дозволить досягти балансу між необхідністю захисту прав вразливих категорій дітей і забезпеченням суспільної потреби в розвитку трансплантології як ефективного засобу збереження життя і здоров’я людини.