Правове забезпечення резильєнтності критичної інфраструктури міст України

Анотація

Досліджуються актуальні питання правового забезпечення резильєнтності критичної інфраструктури міст України. Аргументується, що специфіка формування та розвитку інституту законодавства про критичну інфраструктуру полягає в тому, що базовий закон регулює відносини у сфері функціонування та захисту критичної інфраструктури в цілому та її об’єктів у мирний час. Розкривається міжгалузевий характер інституту законодавства про критичну інфраструктуру, що містить приписи, які віднесені до блоків законодавства про національну безпеку і оборону України, основи містобудування, забезпечення діяльності транспорту, забезпечення діяльності зв’язку, місцеве самоврядування в Україні, громадські об’єднання, охоронну діяльність, інформацію тощо. Запропоновано узгодити приписи ст. 25 Закону України «Про критичну інфраструктуру» з положеннями Закону України «Про публічно-приватне партнерство». Крім того, в чинній редакції базового закону відсутні кореляційні положення щодо Закону України «Про концесію». Визначено напрями резильєнтності критичної інфраструктури міст України, що першочергово потребують правового врегулювання: енергетичний сектор, водопостачання та водовідведення, охорона здоров’я, транспорт та логістика, телекомунікації та IT, стійкість органів місцевого самоврядування, цивільний захист, міграційна та демографічна стійкість, стійкість мешканців міста, фінансово-економічна стійкість. Обліковано підзаконний блок законодавства, що безпосередньо пов’язаний із базовим законом про критичну інфраструктуру, а також частину нормативно-правових актів, які не згадуються в Законі України «Про критичну інфраструктуру», але регулюють відносини у цій сфері. Виокремлюються базові цілі в контексті правового забезпечення резильєнтності об’єктів критичної інфраструктури міст України. Встановлюється багатоаспектний зв’язок між категоріями «відкритість міста» та «захист критичної інфраструктури». Ключовими аспектами взаємодії вказаних понять є захист критичної технологічної інформації, інформаційна та кібербезпека, прозорість закупівель і тендерів, управління ризиками та комунікація, а також залучення громадян.