Санкції у нормах про міжнародні злочини: між принципами законності та справедливості

Анотація

Питання кримінальної відповідальності за міжнародні злочини виходить далеко за межі внутрішнього державного суверенітету. Створення Міжнародного кримінального суду (далі — МКС) стало відповіддю міжнародної спільноти на масові порушення прав людини, в першу чергу, як превентивний механізм, що буде гарантувати стабільність у питаннях міжнародного правосуддя та забезпечувати дотримання основних міжнародних норм. Водночас вторгнення рф на територію України стало яскравим прикладом зневажливого ставлення як до внутрішньодержавних задекларованих цінностей, так і щодо міжнародних загальновизнаних пріоритетів, відносин, договорів та зобов’язань, до історичного минулого та до світових здобутків загалом у боротьбі проти безкарності за найбільш тяжкі злочини. У цьому зв’язку особливе значення МКС має безпосередньо і для України не лише як засіб попередження, а й як карний механізм для гарантії притягнення до відповідальності винних. Проте виникає чимало питань у зв’язку із застосуванням такого додаткового механізму на національному рівні, які виходять за межі лише необхідності визначення протиправності діяння. У світлі вимог покарання за найбільш серйозні та масштабні порушення прав людини завжди стоїть завдання, з одного боку, досягнення справедливості для жертв жахливих злочинів, а з іншого — дотримання засад законності і рівності щодо тих, хто вчинив такі звірства, отже, дотримання принципів верховенства права. Тому питання покарання за міжнародні злочини набуває особливого змісту як у світлі превентивного впливу, так і у зв’язку з виконанням ним інших функцій. З метою виявлення проблем, що виникають при притягненні до відповідальності винних, здійснено комплексний аналіз теоретичних та прикладних питань крізь призму як міжнародних стандартів, так і вимог національного законодавства. Використовуючи значною мірою порівняльно-правовий метод, на основі аналізу міжнародних документів та відповідної міжнародної і національної практики, автори досліджують взаємодію принципу законності (nullum crimen, nulla poena sine lege) із засадами справедливості та пропорційності. Окрему увагу приділено аналізу «тяжкості» правопорушення в контексті загальнокримінальних та міжнародних злочинів, розглянуто проблемні аспекти при притягнені до відповідальності за «злочини, що викликають занепокоєння всього міжнародного співтовариства», а також прояви вибіркового правосуддя, механізми диференціації та індивідуалізації відповідальності та покарання, досліджено значення санкцій у нормах про міжнародні злочини, зважаючи на комплементарний характер МКС. Особливий акцент зроблено на викликах, з якими зіткнулася українська правова система в умовах тривалого збройного конфлікту. Критикується практика «юридичного спрощення», коли міжнародні злочини підміняються загальнокримінальними. Аргументовано, що такий шлях є небезпечною ілюзією ефективності, що викривляє саму ідею правосуддя та стає перешкодою для досягнення справедливості. Крізь критичний розгляд феномену «вибіркове правосуддя» доведено, що різний підхід до відповідальності за ідентичні міжнародно визнані протиправні діяння, вчинені у зв’язку з тими ж подіями, підриває засади рівності та нівелює ідею справедливого суду стосовно винних у міжнародних злочинах, порушуючи також принципи невідворотності відповідальності та відсутності строків давності. Методологічну основу дослідження склало комплексне поєднання загальнонаукових та спеціально-юридичних методів, спрямованих на аналіз караності міжнародних злочинів. Крім порівняльно-правового методу, який дозволив зіставити стандарти Римського статуту та міжнародної прецедентної практики з національним правозастосуванням, дослідження проводилось також з використанням системно-структурного та формально-догматичного аналізу, завдяки яким санкцію досліджено не лише як засіб відображення покарання, а й як системний елемент, що визначає правовий режим злочину у зв’язку з низкою інших інститутів – строками давності та імунітетами. Герменевтичний підхід застосовано під час розгляду категорій тяжкості та справедливості, а метод правового моделювання дозволив обґрунтувати уніфіковані підходи до відповідальності, що є важливим для цілей легітимності здійснюваного правосуддя. Основна увага у дослідженні зосереджена на санкції як на інструменті, що має відображати реальну суспільну небезпеку діянь, і як на засобі, що сприяє реалізації низки інших правових гарантій, виконуючи водночас превентивну та ретрибутивну функції. У контексті засад передбачуваності проаналізовано й інші механізми гарантування відповідальності за найбільш тяжкі правопорушення, такі як геноцид, агресія, воєнні злочини та злочини проти людяності. Сучасні події свідчать про те, що міжнародне кримінальне право повинно розвиватися далі, а окремі підходи потребують перегляду в світлі вимог справедливості та невідворотності притягнення до відповідальності за злочини, які підривають міжнародні засади співіснування людства загалом, що особливо актуально сьогодні для України.