Тест допустимості доказів у кримінальному провадженні: поняття, практика Верховного Суду та досвід Канади

Анотація

Досліджується проблема формування тесту допустимості доказів у кримінальному провадженні України. Констатовано, що ні кримінальний процесуальний закон, ні судова практика досі не містять уніфікованого тесту допустимості — цілісного алгоритму, який суддя міг би послідовно застосувати до будь-якого спірного доказу. Верховний Суд неодноразово наближався до його вироблення, однак йде шляхом формулювання окремих тез, висновків і правових позицій, які доповнюють і розвивають попередні, тож цілісну модель доводиться реконструювати з мозаїки постанов різних палат і років. Метою статті є визначення поняття та структури тесту допустимості доказів на основі систематизації доктринальних концепцій, хронологічного аналізу практики Верховного Суду та порівняння з досвідом Канади, де такий тест розроблено на конституційному рівні. Використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, насамперед догматичний, порівняльно-правовий та історико-правовий. Показано, що вітчизняна практика послідовно відкидає категоричну концепцію «нещадного виключення» доказів і еволюціонує від формально-процедурних критеріїв (належні джерело, суб’єкт, порядок одержання та оформлення) до матеріального (сутнісного) підходу, за якого вирішальним є вплив порушення на права людини, надійність доказу та справедливість провадження в цілому. Реконструйовано багаторівневу будову тесту допустимості, що охоплює формально-процедурну перевірку, оцінку істотності порушення прав людини, перевірку похідних доказів за доктриною «плодів отруєного дерева», суміжні концепції асиметрії, недобросовісної помилки та «розбитого дзеркала», а також процедурний порядок ухвалення рішення про недопустимість. Доведено концептуальну близькість вітчизняного матеріального підходу до трискладового тесту, сформульованого Верховним судом Канади, та обґрунтовано доцільність вибіркової рецепції канадської моделі структурованого зважування за збереження вітчизняного розмежування загального правила та спеціального режиму істотних порушень. Сформульовано пропозиції щодо узагальнення судової практики та вдосконалення кримінального процесуального законодавства.