Недійсність повторного заповіту: законодавчий парадокс через призму теорії правочинів

Анотація

Здійснено теоретико-правовий аналіз наслідків визнання недійсним повторного заповіту крізь призму загальної теорії правочинів. Актуальність теми зумовлена наявністю доктринального парадоксу: згідно з чинною нормою ч. 4 ст. 1254 Цивільного кодексу України (а також ч. 4 ст. 1750 проєкту Цивільного кодексу України) недійсність наступного заповіту в судовому порядку відновлює чинність попереднього лише у виняткових випадках за наявності дефектів волі. Метою дослідження є обґрунтування логічної суперечності між вказаним вибірковим підходом законодавця та засадами приватного права, а також розробка концептуальної моделі розв’язання цієї правової колізії. У результаті дослідження доведено, що чинна регламентація штучно трансформує спадкування за заповітом у спадкування за законом, що прямо порушує презумпцію правомірності правочину. З позиції цивілістичної доктрини обґрунтовано, що недійсний правочин як правова фікція не повинен породжувати жодних юридичних наслідків з моменту його вчинення, зокрема й скасування попереднього вияву волі. Водночас аналіз правових позицій Верховного Суду засвідчив критичну відірваність судової практики від цієї теорії: суди суворо дотримуються лише букви закону, що призводить до негативних наслідків і консервації законодавчого парадоксу. Доведено критичні ризики, за яких через формальні процедурні порушення майно переходить до осіб, яких спадкодавець послідовно намагався усунути від спадкування. Сформульовано пропозиції de lege ferenda щодо вдосконалення нормотворчої техніки. Обґрунтовано необхідність усунення колізії шляхом впровадження уніфікованої норми, яка передбачатиме безумовне відновлення чинності попереднього заповідального розпорядження в разі визнання недійсним наступного заповіту, що забезпечить дотримання принципів правової визначеності, справедливості та добросовісності. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані висновки та пропозиції можуть бути безпосередньо використані в процесі оновлення цивільного законодавства, а також у правозастосовній практиці судових органів під час вирішення відповідної категорії спорів.