«Голлівудський блокбастер», або проблеми відповідальності в українській процедурі банкрутства

Анотація

Одними з правових конструкцій, які безпосередньо задіяні в розв’язанні проблеми неплатоспроможності боржників та погашенні грошових вимог кредиторів, є інститути солідарної та субсидіарної відповідальності власників і посадових осіб боржника за несвоєчасне ініціювання процедури та доведення до банкрутства. На жаль, ці інститути наразі працюють неефективно, унаслідок чого кредитори тривалий час і далеко не в повному обсязі мають можливість задовольнити свої вимоги. Складається враження, що інститути солідарної та субсидіарної відповідальності в Україні мають переважно «віртуальний» характер. Метою дослідження є розкриття правової природи, сутності та ознак чинних інститутів солідарної та субсидіарної відповідальності власників і посадових осіб боржника у процедурі банкрутства, обґрунтування на цій основі моделі конкурсної відповідальності у праві банкрутства, визначення поняття такої відповідальності, її суб’єктів, видів, підстав, правових наслідків і порядку застосування, а також формування пропозицій щодо її системного закріплення в законодавстві України з урахуванням судової практики Верховного Суду, зарубіжного законодавства та новітніх положень права ЄС щодо відповідальності управлінців у сфері неспроможності. Наголошується, що застосування загального цивільно-правового інструментарію за умисне доведення до неплатоспроможності в Німеччині пояснюється відсутністю спеціальних матеріальних норм у профільному законодавстві про неспроможність. Зауважено, що у Франції положеннями Комерційного кодексу передбачається можливість покладення судом на керівників боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді компенсації недостатності активів у разі нестачі майна для повного погашення вимог кредиторів у процедурі судової ліквідації (liquidation judiciaire), за умови, що така нестача є наслідком помилки в управлінні. Акцентується на не зовсім вдалій позиції української судової практики Верховного Суду, яка полягає в застосуванні загальних критеріїв цивільно-правової відповідальності до спеціальних деліктів у сфері неспроможності. Такий підхід не узгоджується з досвідом розвинутих європейських країн, наприклад із французькою моделлю, де для цих правовідносин передбачено особливий вид спеціального законодавчого регулювання, або німецькою, де загальний цивільний делікт застосовується судами з урахуванням корпоративної специфіки права неспроможності. Доводиться, що в основі правової природи такого інституту права банкрутства (неплатоспроможності), як субсидіарна відповідальність, на відміну від класичного цивілістичного підходу, лежить не делікт, а «квазіделікт». Аргументується, що для настання субсидіарної відповідальності необхідний особливий склад правопорушення, а саме: протиправна поведінка + наявність недостатності майна для повного задоволення вимог кредиторів = презумпція вини. Особливістю цього виду відповідальності є відсутність потреби доводити реальний розмір завданих збитків (він дорівнює розміру незадоволених вимог кредиторів), оскільки фундаментальною засадою субсидіарної відповідальності у процедурі банкрутства має бути принцип всеспільності. Обґрунтовується, що у процедурі банкрутства самого лише факту відсутності в боржника бухгалтерської та іншої звітної документації має бути цілком достатньо для покладання на власника та посадових осіб боржника субсидіарної відповідальності, незалежно від доведення наявності в їхніх діях умислу на її знищення чи приховування. Доводиться, що діяння, які в Кодексі України з процедур банкрутства диференціюються на окремі інститути солідарної чи субсидіарної відповідальності, фактично мають єдину правову природу. Звертається увага, що, на відміну від української конструкції солідарної відповідальності за несвоєчасне ініціювання справи про банкрутство, у Німеччині за таке правопорушення для членів органів управління боржника передбачено принципово інший обов’язок, який полягає в поверненні коштів, що вибули з компанії-боржника у період, коли вони, усупереч законодавчо встановленому порядку, не подали заяви про відкриття провадження у справі про неспроможність. Обґрунтовується необхідність запровадження принципово нового інституту відповідальності під назвою «конкурсна відповідальність», який безпосередньо пов’язаний із процедурою банкрутства, застосовується лише в межах процедури банкрутства та відповідає критеріям простоти, оперативності й ефективності. Запропоновано запровадити в доктрину та законодавство новий термін суб’єкта конкурсної відповідальності — «управлінець боржника», під яким потрібно розуміти фізичну особу (в тому числі засновника, учасника, акціонера), яка юридично (на підставі закону, статуту чи договору) або фактично здійснювала пряме чи непряме (через одну або декількох фізичних чи юридичних осіб) управління боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, із закріпленням відповідного легального його визначення у ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Аргументується поділ конкурсної відповідальності на три самостійні види: немайнову, додаткову та майнову, — кожен із яких має власні підстави, умови застосування та правові наслідки. Немайнова конкурсна відповідальність може бути покладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Додаткова — після відкриття провадження та до закінчення процедури розпорядження майном. Майнова конкурсна відповідальність може бути покладена лише у процедурі ліквідації. Обґрунтовано, що за наявності визначених обставин до однієї особи можуть бути одночасно застосовані декілька видів конкурсної відповідальності. Аргументується можливість звільнення особи від конкурсної відповідальності за умови повного погашення всіх визнаних господарським судом грошових вимог кредиторів та повного відшкодування витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство. Сформульовано дефініцію немайнової конкурсної відповідальності як застосування господарським судом у межах справи про банкрутство до визначених КзПБ суб’єктів обмежень у вигляді заборони (дискваліфікації) на обіймання певних посад, на володіння, здійснення управління, представництва чи реалізацію корпоративних прав засновника (учасника, акціонера) будь-якої юридичної особи за вчинення дій або бездіяльності, що перешкоджали належному формуванню конкурсної (ліквідаційної) маси. Сформульовано дефініцію додаткової конкурсної відповідальності, що полягає у відшкодуванні управлінцями шкоди, завданої спільноті кредиторів унаслідок несвоєчасного звернення до господарського суду, шляхом компенсації боржнику сум здійснених від його імені грошових виплат у зазначений період несвоєчасного ініціювання справи. Сформульовано дефініцію майнової конкурсної відповідальності як покладення господарським судом на управлінців боржника обов’язку сплатити до ліквідаційної (конкурсної) маси кошти в розмірі недостатності ліквідаційної (конкурсної) маси для повного задоволення визнаних господарським судом вимог кредиторів, установленої за результатами інвентаризації та оцінки, якщо така недостатність виникла внаслідок неналежного управління боржником, за наявності презумпції вини (у разі покладення на особу немайнової конкурсної відповідальності у цьому провадженні) або за умови доведення її вини. Сформульовано дефініцію самої конкурсної відповідальності як самостійного, автономного інституту права банкрутства (неплатоспроможності), який полягає в застосуванні господарським судом, лише в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність), до визначених КзПБ суб’єктів спеціальних заходів майнового чи немайнового характеру у виді заборони (дискваліфікації) на обіймання певних посад чи ведення певної діяльності, стягнення компенсації за несвоєчасне ініціювання процедури банкрутства або покладення обов’язку покрити недостатність ліквідаційної (конкурсної) маси з метою захисту майнових прав спільноти кредиторів від наслідків неналежного управління боржником. Запропоновано доповнити Кодекс України з процедур банкрутства Книгою шостою під назвою «Відповідальність у процедурах банкрутства (неплатоспроможності)», у якій систематизувати матеріальні та процесуальні норми щодо притягнення управлінців боржника, боржника — фізичної особи-підприємця, а також арбітражного керуючого до немайнової, додаткової та майнової конкурсної відповідальності.