Сурогатне материнство в Україні: правова природа, межі правомірності та виклики воєнного стану

Анотація

Здійснено комплексне дослідження правової природи сурогатного материнства в Україні. Проведено порівняльний аналіз законодавчих моделей регулювання цієї процедури в країнах світу, виділено групи країн з повною забороною, обмеженим (лише альтруїстичним) та комерційним типами сурогатного материнства. Особливу увагу приділено розмежуванню гестаційного сурогатного материнства як цивільно-правової послуги від кримінальних правопорушень, пов’язаних з експлуатацією людського тіла та торгівлею дітьми. На основі аналізу української судової практики та доктринальних підходів виокремлено критерії, що дозволяють відрізнити легальну процедуру від злочинної діяльності: 1) мета (здійснення права на батьківство, а не здирництво чи шкода); 2) специфічний суб’єктний склад (лише подружжя-замовники та сурогатна мати, яка відповідає вимогам, визначеним правом); 3) обов’язковий генетичний зв’язок дитини із замовниками (або одним з них). Окрему увагу приділено проблемам, пов’язаним з генетичною спорідненістю дитини та замовників послуги сурогатного материнства, особливо у випадках, коли така спорідненість має місце лише з одним із подружжя. Виокремлено специфічні правові та етичні ризики, спричинені збройною агресією рф проти України, зокрема проблеми захисту інтересів дитини у випадку смерті генетичних батьків, правові виклики щодо забезпечення репродуктивних прав військовослужбовців та осіб, які втратили репродуктивну функцію під час захисту Вітчизни, або в разі їхньої загибелі (посмертна репродукція) та висвітлено інші прогалини в чинному законодавстві. Зроблено висновки про необхідність гармонійного поєднання норм різних галузей права для гарантування захисту прав та інтересів усіх учасників процесу, особливо дитини. Аргументовано необхідність прийняття спеціального Закону України «Про сурогатне материнство» та впровадження ефективних запобіжників, таких як: створення державного реєстру договорів і програм допоміжних репродуктивних технологій, спеціалізованого підрозділу в центральному органі виконавчої влади, що формує державну політику в сфері охорони здоров’я, а також прозорої, контрольованої та етичної системи.