Провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру: спеціальна процесуальна форма, представництво і судовий контроль

Анотація

Закон України № 4111–IX від 04 грудня 2024 р. запровадив главу 37^-1 КПК України і сформував спеціальний процесуальний режим застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру за підставами, передбаченими ч. 2 ст. 96^-3 КК України, поряд із загальним порядком провадження за підставами ч. 1 цієї статті. Досліджено три взаємопов’язані питання: чи утворює глава 37^-1 самостійну спеціальну процесуальну форму; яким має бути мінімальний стандарт процесуального статусу, представництва і захисту юридичної особи, з огляду на ЄКПЛ, право ЄС і порівняльний досвід; якими критеріями правової визначеності, пропорційності та судового контролю мають обмежуватися обмежувальні заходи, угоди та темпоральна дія новел 2024 року. Методологія поєднує системно-структурний, формально-юридичний і функціонально-компаративний аналіз із пріоритетом первинних джерел — практики ЄСПЛ, Суду ЄС, Верховного суду США, Верховного суду Великої Британії, Федерального конституційного суду Німеччини, Верховного суду Іспанії, а також релевантних французьких судових і квазісудових матеріалів. Окремо здійснено постатейне зіставлення ст.ст. 483^-1–483^-22 КПК України з аналогічними інститутами загального порядку, що дало змогу відмежувати виправдані спеціальні правила від законодавчих рішень, які послаблюють процесуальні гарантії. Обґрунтовано, що глава 37^-1 КПК України утворює самостійну спеціальну процесуальну форму для проваджень за підставами ч. 2 ст. 96^-3 КК України, однак її чинна конструкція лише частково інтегрована в загальну архітектуру кримінального процесу. Найбільш уразливими елементами визнано не саму формальну прив’язку початку спеціальної гілки провадження до постанови прокурора або ухвали суду, а відсутність зовнішньо перевірюваних запобіжників від фактичного провадження щодо юридичної особи поза спеціальним статусом, змішування функцій представника і захисника, відсутність належних антиконфліктних запобіжників, знижений стандарт відкриття матеріалів, ризики розгляду обмежень без участі іншої сторони та неповну врегульованість професійної таємниці і заборони самовикриття в корпоративному контексті. На основі порівняльного матеріалу та постатейного аналізу доведено потребу законодавчо розмежувати статус представника і захисника юридичної особи, закріпити спеціальний режим захисту професійної таємниці, забезпечити обов’язкову участь адвоката у провадженнях про обмежувальні заходи й угоди, передбачити ранній процесуальний канал захисту власників і кінцевих бенефіціарних власників до формалізації спеціального порядку, а також застосовувати диференційований підхід до темпоральної дії новел 2024 року. Запропоновано точкові зміни до статей 3, 5, 7, 483^-1, 483^-2, 483^-3, 483^-4, 483^-7, 483^-11 та пов’язаних положень КПК України.