Трансформація практики Європейського суду з прав людини щодо участі прокурора в суді поза межами кримінальної юрисдикції: критичні аспекти

Анотація

Досліджено практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо участі прокурора в суді поза межами кримінальної юрисдикції. Метою роботи є встановлення відповідності окремих рішень ЄСПЛ щодо участі прокурора в суді поза межами кримінальної юрисдикції положенням ЄКПЛ та базовим стандартам, що сформульовані Судом у цій сфері, а також окреслення перспектив застосування цієї практики національними судами. Зважаючи на універсальний характер рішень ЄСПЛ, докладно розглянуто його висновки у справах Mukiy v. Ukraine, Kramareva v. Russia, Dyachenko v. Ukraine. Аналіз зазначених рішень дозволив виснувати, що, ухвалюючи їх, ЄСПЛ відійшов від своєї сталої та послідовної практики про обов’язковість дотримання у діяльності прокурора в суді поза межами кримінальної юрисдикції справедливого балансу інтересів між сторонами, принципів змагальності і рівноправності сторін, а також неприпустимість втручання прокурора у справу з метою впливу на суд та його висновки. Окремо звертається увага на невідповідність цих рішень ознакам універсальності й прогнозованості і, як наслідок, — порушення принципу правової визначеності. З огляду на зазначене, зроблено висновок, що судам, здійснюючи правосуддя, слід виважено використовувати правові позиції, викладені у справах Mukiy v. Ukraine, Kramareva v. Russia, Dyachenko v. Ukraine. Адже їх застосування може призвести до розширеного тлумачення меж допустимої участі прокурора в цивільному, адміністративному, господарському процесах. Це зумовить відступ від конституційних засад, передбачених у п. 3 ч. 1 ст. 131¹ Конституції України, які уповноважують прокуратуру України на здійснення представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом. З метою дотримання виняткової ролі прокурора під час здійснення представництва інтересів держави в суді, а також уникнення розширеного тлумачення меж допустимої його участі в цивільному, адміністративному та господарському процесах (як це простежується у справах Mukiy v. Ukraine, Kramareva v. Russia, Dyachenko v. Ukraine), національним судам запропоновано керуватися Рішенням другого сенату Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року у справі № 6–р(II)/2025, в якому визначений орієнтовний спектр виняткових випадків здійснення прокуратурою України конституційної функції представництва.