Правовий статус суб’єктів господарювання: функціональна модель

Анотація

Анотація. Наукова проблема дослідження зумовлена трансформацією нормативної основи правового статусу суб’єктів господарювання після втрати чинності Господарським кодексом України та переходу до розосередженого правового регулювання, основу якого становлять положення Цивільного кодексу України, Закону № 4196–IX і спеціального законодавства. За таких умов актуалізується потреба в системному переосмисленні співвідношення господарської правосуб’єктності, компетенції, конкретних прав і обов’язків, обмежень, юридичної відповідальності та гарантій захисту суб’єктів господарювання. Метою дослідження є обґрунтування функціональної моделі правового статусу суб’єкта господарювання, придатної для визначення його структури, джерел формування та особливостей модифікації в умовах дії спеціальних правових режимів, передусім воєнного стану. Дослідження ґрунтується на гіпотезі, що цілісність правового статусу суб’єкта господарювання забезпечується взаємодією п’яти функціональних рівнів — базового господарсько-правового, організаційно-майнового, функціонально-галузевого, спеціального публічно-правового та режимного. Методологічну основу становлять формально-юридичний, системно-структурний, функціональний і порівняльно-правовий методи, за допомогою яких проаналізовано законодавство України, наукові підходи до господарської правосуб’єктності та компетенції, а також функціональне розуміння суб’єкта економічної діяльності у праві Європейського Союзу. У результаті дослідження обґрунтовано, що правовий статус суб’єкта господарювання є ширшою категорією, ніж господарська правосуб’єктність, компетенція та організаційно-правова форма. Встановлено, що після втрати чинності Господарським кодексом України нормативний матеріал, який визначає правове становище суб’єктів господарювання, зберіг функціональну єдність, хоча був розподілений між кількома нормативно-правовими актами. Запропонована функціональна модель дає змогу відмежувати відносно сталі характеристики правового статусу від його галузевих, спеціальних і тимчасових режимних модифікацій і визначити джерела формування окремих елементів статусу. Сформульовано критерій, відповідно до якого до його змісту належать лише нормативні приписи, індивідуальні правові акти та юридичні факти, що безпосередньо визначають можливість здійснення господарської діяльності, обсяг прав і обов’язків, межі юридичної відповідальності або гарантії захисту. Зроблено висновок, що воєнний стан не формує окремого виду господарської правосуб’єктності, а тимчасово модифікує наявний правовий статус суб’єкта господарювання, зумовлюючи виникнення додаткових обов’язків, обмеження майнової й організаційної самостійності, а також зміну окремих процедур. Водночас така модифікація не усуває вимог законності, необхідності та пропорційності втручання, а також гарантій адміністративного або судового оскарження та компенсації у випадках, передбачених законом. Практичне значення запропонованої моделі полягає в можливості її застосування для системного аналізу правового статусу різних категорій суб’єктів господарювання за звичайних і спеціальних правових режимів.