ПРАКТИКА ВЕРХОВНОГО СУДУ ЯК ІНДИКАТОР ДЕФЕКТІВ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Анотація

Висвітлено сучасний стан реформи виконавчого провадження в Україні. Констатовано, що вона має на меті подолання системної проблеми неефективного примусового виконання судових рішень. Проаналізовано практику Верховного Суду з питань примусового виконання судових рішень в Україні. Встановлено, що Великою палатою Верховного Суду, яка переглядає справу в разі, якщо вона містить виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формулювання єдиної правозастосовчої практики, констатовано значну кількість прогалин у законодавстві України про виконавче провадження. Розглянуто одну із таких виключних правових проблем у сфері виконавчого провадження, підставою виникнення якої стали дефекти законодавчого регулювання відносин у сфері зведеного виконавчого провадження, яка загострилась після запровадження інституту приватних виконавців у зв’язку з правовою невизначеністю питань взаємодії державних та приватних виконавців у цьому аспекті. На основі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що практика Верховного Суду є індикатором дефектів законодавства у сфері примусового виконання судових рішень в Україні в порядку зведеного виконавчого провадження, які полягають у правовій невизначеності регламентації важливих елементів цього правового інституту. Означені прогалини в законодавстві повинні бути усунені на законодавчому рівні, а не залишатися предметом судової правотворчості, оскільки судова практика не є сталою, а за вимогами європейських інституцій у сфері примусового виконання національне законодавство повинно містити чітке визначення умов примусового виконання рішень, положення примусового виконання повинні бути розроблені чітко, не залишаючи можливості для неоднозначного тлумачення. З урахуванням доктринальних напрацювань, а також з використанням успішного досвіду інших держав запропоновано стратегічним напрямом вдосконалення законодавства України у сфері примусового виконання судових рішень визначити необхідність концептуальної зміни системи примусового виконання судових рішень з переходом на монополію приватних виконавців або ж їхню домінантну складову, за якої за державною виконавчою службою залишаються питання виконання рішень судів, у яких однією із сторін є держава.