АРЕШТ МАЙНА У СПРАВАХ ПРО БАНКРУТСТВО

Анотація

Зосереджено увагу на аналізі окремих аспектів застосування забезпечувальних заходів у ліквідаційній процедурі. Арешт майна як тимчасовий спосіб забезпечення виконання рішень є досить поширеним засобом захисту майнових інтересів учасників судових та інших процесів. У сучасній судовій практиці застосування зазначеного юридичного засобу виникають складні ситуації, зокрема у справах про банкрутство. Під час розгляду такої категорії справ іноді виникає потреба приймати рішення щодо заяв про зняття арештів, накладених в інших судових процесах, — цивільному, адміністративному та кримінальному. Виникнення таких ситуацій пов’язано з тим, що в чинному законодавстві — процесуальному та про банкрутство, не міститься чітких приписів щодо того, яким чином суддям слід вчиняти.
Різні підходи до застосування у справах про банкрутство такого запобіжного засобу як арешт майна відбивається на судовій практиці застосування відповідних норм у такій категорії справ. Одні господарські суди стверджують, що звільнення активів боржника з-під заборон та арештів на період процедури банкрутства відповідає чинному законодавству, інші суди доходять висновку про те, що нормами Господарського процесуального кодексу України у справах про банкрутство не передбачено скасування арештів, накладених, наприклад, у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законом, оскільки скасування арешту майна, накладеного в межах такого провадження, здійснюється відповідно до порядку, визначеного цим Законом. Накладаються арешти майна також і в адміністративних та кримінальних справах.
Арешти, накладені у кримінальному провадженні, мають іншу природу та мету. Відомо, що у кримінальному праві арешт майна здебільшого виконує функцію забезпечення майбутньої конфіскації майна, що, можливо, було отримано в незаконний спосіб. У такому судовому провадженні досліджується також і законність отримання особою майнового об’єкта у власність. Тому скасування арештів майна повинно відбуватись за правилами кримінального судочинства.
Основним висновком є те, існування певних розбіжностей у підходах до застосування забезпечувальних заходів у різних за своєю природою процесах можна пояснити тим, що під час розробки процесуальних законів не враховувалась правова природа відносин неспроможності та особливості юридичних механізмів, що застосовуються у справах про банкрутство.