Роль права в суспільно-політичному житті Української козацької держави (друга половина XVII–XVIII ст.ст.)
Анотація
Серед регулятивно-комунікаційних механізмів ствердження влади в Українській козацькій державі є провідною схильність до правового вирішення суспільно-політичних питань — причому як в середовищі еліти, так і в стосунках між елітою та підвладними стратами.
У контексті судочинства слід виділити схильність до забезпечення змагальності у судовому процесі між позивачем та відповідачем, створення відповідачу умов для захисту, спрямування роботи суду не лише на покарання, але й на відновлення справедливості, безпристрасність, колективність суддівства. Усе це означало неприйняття російських правових норм, де узаконювалося «право сильного».
Орієнтація на безпристрасний правовий процес екстраполювалися на прояви як внутрішньо-, так і зовнішньополітичного життя. Насамперед, це фіксується у визнанні нелегітимними політичних акцій, проведених при опорі на воєнно-силовий тиск, примус.
У внутрішньополітичному аспекті підкреслимо тенденцію до конституційних методів регулювання суспільного життя. Так, державні інституції цілеспрямовано виробляли правові норми щодо тих сфер суспільної активності, де традиція була вже неспроможна їх регулювати.
У політико-культурному житті старшинської еліти ми також спостерігаємо чітко визначену схильність до юридичної регламентації відносин між учасниками політичного процесу. Сформовані у її межах погляди заперечували свавілля як метод вирішення суспільно-правових проблем. Проте слід зазначити, що в межах тогочасної судово-правової практики подібні уявлення практично не знаходили реалізації.
Інституційні механізми прийняття державних рішень здійснили еволюцію від Генеральної Ради, через Раду старшин до створення представницької установи українського суспільства — Сейму. В еволюції механізмів заміщення посад прослідковується чітка тенденція на витіснення інституту виборності та заміщення його родинними зв’язками і взаєминами клієнтели у межах старшинського стану. Проте тенденції виборності в козацькому стані протрималися на нижчих сходинках адміністративної ієрархії до кінця існування Української козацької держави. Так сталося завдяки тому, що політична еліта Гетьманщини протистояла спробам втручання російської сторони в заміщення урядових посад у Лівобережній Україні, а також через протиборство старшинських угруповань за панування над місцевими урядами.
З прийняттям старшиною ідей шляхетської республіки ми спостерігаємо нове посилення інституту виборності.
Старшинська еліта, утверджуючи владу серед представників свого ж соціального стану, схильна була до забезпечення балансу між заохоченням і покаранням. Стосовно ж підпорядкованих верств сильніше проявлялась схильність до застосування покарання і примусу.
Втім, помітна була тенденція до законодавчого регулювання силових методів. Свавілля на політико-культурному рівні ніколи не визнавалося законним. Крім того, для переконування старшинам не обов’язково було вдаватись до насилля: вистачало й тиску громадської думки.
Посилання
Veber, M. (1998). Sotsiolohiia. Zahalnoistorychni analizy. Kyiv: Polityka.
Bantysh-Kamenskim, D. N. (Ed.) (1858). Istochniki Malorossijskoj istorii (Ch. 1). Moskva: V. Univ. Tip.
Akty, otnosyashhiesya k istorii Yuzhnoj i Zapadnoj Rossii (Т. 4). (1853). SPb.: Tip. P. A. Kulisha.
Lazarevskij, A. (1893). Opisanie staroj Malorossii. Materialy dlya istorii zaseleniya, zemlevladeniya i upravleniya (T. 2). Kyiv: Tip. K. N. Milevskogo.
Strukevych, O. (1997). Polityko-kulturni oriientatsii kozatskoi starshyny Hetmanshchyny seredyny XVIII st. u zahalnoievropeiskomu konteksti. Ukrainska kozatska derzhava: vytoky ta shliakhy istorychnoho rozvytku. (Kn. 1. pp. 134–146). Kyiv–Cherkasy.
Smolii, V., & Stepankov, V. (1997). Ukrainska derzhavna ideia XVII–XVIII stolit: problemy formuvannia, evoliutsii, realizatsii. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy.
Kohut, Z. (1996). Rosiiskyi tsentralizm i ukrainska avtonomiia. Likvidatsiia Hetmanshchyny. 1760–1830. Kyiv: Osnova.
Matiakh, V. (2000). Tsinnisni oriientatsii ukrainskoho suspilstva v umovakh rosiiskoho protektoratu (osnovni napriamy naukovoho doslidzhennia). Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi. Studii z istorii XI–XVIII stolit. (pp. 419–434). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy.
Horobets, V., & Strukevych, O. (1997). Ukrainsko-rosiiski politychni vidnosyny druhoi polovyny XVII–XVIII st.: tendentsii, kharakter, etapy. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1, pp. 26–31.
Kohut, Z. (1993). Rosiia ta Ukraina u XVIII st.: stan ta perspektyvy doslidzhennia istorii politychnykh vidnosyn. Druhyi mizhnarodnyi konhres ukrainistiv. Lviv, 22–28 serpnia 1993 r.: Literaturoznavstvo. (pp. 124–131). Lviv.
Kryvosheia, V. (2010). Kozatska starshyna Hetmanshchyny. Umanskyi polk. Hileia, 34. pp. 5–18.
Okynshevych, L. (1926). Tsentralni ustanovy Ukrainy-Hetmanshchyny. Pratsi komisii dlia vyuchuvannia istorii zakhidno-ruskoho ta vkrainskoho prava. Kyiv: Druk. Ukr. akad. nauk.
Lypynskyi, V. (1954). Ukraina na perelomi 1657–1659. Zamitky po istorii ukrainskoho derzhavnoho budivnytstva v XVII-omu stolitti. Fotodruk z 1-ho vydannia («Dniprosoiuz», Kyiv–Viden, 1920), nakladom Vydavnytstva Bulava v Niu-Yorku.
Horobets, V. (2001). Elita kozatskoi Ukrainy v poshukakh politychnoi lehitymatsii: stosunky z Moskvoiu ta Varshavoiu, 1654–1665. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy.
Doroshenko, D. (1985). Hetman Petro Doroshenko. Ohliad yoho zhyttia i politychnoi diialnosti. Niu-York: UVAN u SShA.
Divovych, S. (1983). Razgovor Velikorossii s Malorossieyu. Ukrainska literatura XVIII st. (pp. 380–394). Kyiv: Naukova dumka.
