Право на обов’язкову частку майна у спадщині в законодавстві України та зарубіжних країн

Анотація

Досліджено поєднання основних засад спадкового права — свободи заповіту й державно-правової охорони інтересів непрацездатних членів сім’ї та родичів. Проаналізовано принцип свободи заповіту, що характерний для всіх розвинених правових систем. Встановлено, що законодавство України не містить визначення поняття свободи заповіту, проте не виникає жодних сумнівів щодо існування цього принципу, що випливає з аналізу положень Цивільного кодексу України щодо спадкування. Визначено, що інститут обов’язкової частки є соціально-забезпечувальним заходом, який покликаний матеріально підтримати ту категорію осіб, які потребують особливого захисту. Проаналізовано аспекти обмеження свободи заповіту. Першим обмеженням свободи заповіту є право вимоги спадкоємців за законом до спадкоємців за заповітом, інше обмеження діє через систему резерву. Здійснено аналіз законодавства зарубіжних країн та окреслено особливості регулювання інституту обов’язкової частки в різних країнах. Визначено, що більшість європейських країн до обов’язкових спадкоємців відносить дітей спадкодавця та в деяких випадках вдову (вдівця) і батьків спадкодавця, натомість українське законодавство відносить до числа обов’язкових спадкоємців малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, непрацездатну вдову (вдівця) та непрацездатних батьків. Вивчено новели правового регулювання спадкування обов’язкової частки в Австрії, Угорщині, Бельгії та інших європейських країнах. Досліджено тенденцію до зменшення числа обов’язкових спадкоємців, шляхом позбавлення вдови (вдівця) та батьків спадкодавця обов’язкової частки, натомість передбачено можливість зазначених осіб звернутись до суду з позовом про встановлення узуфрукту на майно спадкодавця.