Судовий процес: особливий тип технології vs імітація гри
Анотація
Актуалізується питання техніки комунікативної дії у змагальному судовому процесі репрезентованої у межах визнаної обома сторонами інтеракційної гри, в якій недопустимі зловживання. На будь-якій стадії виникнення змагання та конфлікту щодо заяв і утверджень судової мовної гри учасники звіряють свої твердження та заяви з матеріальними й символічними засобами, що здатні допомогти їм, водночас намагаються відмовити в цьому опонентам, порушуючи зв’язки між їм протилежними твердженнями та їхніми власними засобами. Основою змагального судоговоріння стає система мовних конвенцій між учасниками мовної комунікації, а судове пізнання трансформується в «наративне» («розповідне»).
Аналізуючи «агональну» змагальну природу судової процедури, зауважується, що остання, як і гра, вибудовується на штучній основі, за спеціально створеними правилами, й маскує реальний соціальний конфлікт умовним юридичним «квазіконфліктом». З іншого боку, відзначено, що природа змагального судочинства двоїста, їй властивий не тільки ігровий елемент, а й не менш сильна утилітарна складова. Змагальність, притаманна правосуддю, не перетворює суддю на пасивного свідка дебатів між сторонами судового процесу, не знімає з нього відповідальності за виконання обов’язку розібратися в суті питання, вибрати належну до застосування норму й ухвалити справедливе рішення. В іншому разі правосуддя незмінно трансформується в «мертвий ігровий ритуал», зловживання самою грою — суцільну імітацію, театр, ідеологічну літургію, чи навпаки, умисне створення перешкод переходу конфлікту на територію права.
Беручи за основу філософсько-правове розуміння судової процедури як цивілізованої форми й специфічного виду правового спілкування учасників судового процесу, наголошується, що надмірна мовна гра між учасниками судового процесу небезпечна, оскільки позбавляє правосуддя постійного та сакрального — установлення істини в розгляданій справі. Крім того, акцентовано увагу на тому, що повноцінна гра може розгортатися лише у вільному просторі, обмеженому символічними рамками, де діють не сурогати, а правила, визнані й виконувані обома противниками.
Посилання
Aleksandrov, A. S. (2003). Vvedeniye v sudebnuyu lingvistiku. Nizhniy Novgorod: Nizhegorodskaya pravovaya akademiya.
Garapon, A. (2004). Khranitel obeshchaniy: sud i demokratiya. Moskva, 356 s.
Berniukov, A. M. (2008). Yurydychna hermenevtyka yak metodolohiia zdiisnennia pravosuddia (filosofsko-teoretychnyi analiz) (dys. … kand. yuryd. nauk). Lviv, 198 ark.
Bocharov, D. O. (2007). Potoibichchia protsesualnoho: hra, rytual, mif. Dnipropetrovsk: AMSU.
Vetyutnev, Yu. Yu. (2013). Aksiologiya pravovoy formy. Moskva: Yurlitinform.
Iliasov, R. R. (2006). Igra kak predmet filosofskogo poznaniya: ontologicheskiy i gnoseologicheskiy aspekty (dis. … d-ra filos. nauk). Ufa, 326 l.
Lloyd, D. (2007). Ideya prava. Moskva: Knigodel.
Morgacheva, L. A. (2004). Razvitiye printsipa sostyazatelnosti kak klyuchevoye resheniye sudebnoy reformy: rezultaty i perspektivy. Rossiyskoye pravovoye gosudarstvo, 5, pp. 160–179.
Permyakov, Yu. E. (2003). Osnovaniya prava. Samara: Univers-grupa.
Bihun, V. S. (Ed.). (2009). Pravosuddia: filosofske ta teoretychne osmyslennia. Kyiv: Referat.
Kheyzinga Y. (1997). Homo Ludens: stati po istorii kultury. Moskva: Progress-Traditsiya.