Нормативно-інституційна константа правопорядку
Анотація
Як незмінна основа, сталий концепт правопорядку актуалізується нормативно-інструментальна складова. При цьому правопорядок визначається як стан упорядкованості суспільних відносин, що заснований на праві і законності; як об’єктивно та суб’єктивно встановлений стан соціального життя, заснований на нормативних потребах, принципах права та законності, а також на демократичних потребах, правах та обов’язках, свободі й відповідальності всіх суб’єктів права.
Незмінною, сталою основою правопорядку є сфера реалізації нормативно-правових приписів. Сфера правового порядку — це сфера дії законодавства. Необхідною умовою існування правопорядку в суспільстві є належна реалізація прав та виконання обов’язків усіма суб’єктами правовідносин, що потребує, у свою чергу, чіткості нормативно-правових приписів, передбачуваності та стабільності правового регулювання. Однозначне та відносно стійке значення понять, які використовуються в законодавстві, повинні сприяти ефективній реалізації особою своїх прав та виконання обов’язків, забезпечувати можливість передбачення нею правових наслідків своїх дій. Юридичні норми повинні бути сформульовані чітко й однозначно, щоб запобігти можливості свавілля в процесі правозастосування. Водночас під час використання діалектичного підходу у статті звертається увага на те, що в окремих випадках надмірна деталізованість правового регулювання, пов’язана із цим можливість невідповідності законодавства рівню розвитку суспільних відносин, його застарілість та статичність, можуть бути джерелом порушення прав особи і відповідно фактором, що негативно впливає на стан правопорядку у суспільстві. Визнаючи правопорядок кінцевим результатом дії позитивного права, наголошено, що його досягнення в сучасному самоорганізованому суспільстві неминуче передбачає розумне поєднання як нормативного, так й ненормативного регулювання (здійснюване на основі сформованих у суспільстві цінностей). Саме в межах узгодження нормативного й ненормативного чинне позитивне право та правопорядок оцінюються та кваліфікуються як відповідні вимогам належного — як справедливі чи несправедливі, своєчасні чи несвоєчасні, доцільні чи недоцільні, номінальні чи реальні, прогресивні чи реакційні тощо.
Посилання
Alekseyev, S. N. (2011). Obshcheye ponimaniye effektivnosti institutsionalno-pravovogo mekhanizma obespecheniya pravoporyadka. Vestnik Nizhegorodskoy akademii MVD Rossii, 1 (4). pp. 321–325.
Boichuk, A. M. (2002). Pravoporiadok ta bezpeka osobystosti u hromadianskomu suspilstvi. Trybuna, 9, pp. 37–38.
Vidershtayn, N. (2008). Obshchestvennaya deystvennost prava: tendentsii razvitiya i effektivnost prava v sovremennom obshchestve. Sotsiologiya prava v Germanii. (Alferov, E. V. ed., pp. 82–85). Moskva.
Dudchenko, V. (2005). Antynomii prava v uchenni Hustava Radbrukha. Chasopys Kyivskoho universytetu prava, 3, pp. 38–44.
Kyryliuk, T. Yu. (2009). Pravoporiadok u suspilstvi yak rezultat pravomirnoi povedinky. Chasopys Kyivskoho universytetu prava, 1, pp. 39–44.
Kindrat, P. V. (2014). Otsinka efektyvnosti zakonodavstva: kryterii efektyvnosti. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Ser.: Yurydychni nauky, 4 (1), pp. 19–22.
Kovalchuk, V. B. (2014). Pryntsypy konstytutsiinoi derzhavy v strukturi suchasnoi natsionalnoi pravovoi ideolohii. Universytetski naukovi zapysky, 1 (49), pp. 5–10.
Oborotov, Yu. (2008). Aksionormativnyye nachala pravoporyadka. Suchasniy pravoporyadok: natsіonalniy. іntegrativniy ta mіzhnarodniy vimіri. (pp. 5–7). Odesa.
Timush, I. (2011). Problemy yednosti pryrodnoho ta pozytyvnoho pidkhodiv do dzherel pravovoi normatyvnosti. Visnyk akademii advokatury Ukrainy, 1 (20), pp. 11–17.
Shevchuk, S. V. (2007). Sudova pravotvorchist: svitovyi dosvid i perspektyvy v Ukraini. Kyiv: Referat.
