Забезпечення прав людини в ході міжнародного розшуку обвинувачених та засуджених в рамках Інтерполу
Анотація
Розкрито процедуру міжнародного розшуку в рамках Міжнародної організації кримінальної поліції — Інтерполу, чий Статут не був ратифікований жодною державою, але чиї механізми дозволяють затримувати осіб на підставі ордера на арешт, виданого правоохоронним органом іншої держави або на підставі «червоного» сповіщення такої організації. Інтерпол відіграє виключно інформаційну роль в цьому процесі. Питання про затримання особи та її подальшої видачі державою, в якому він утримується під вартою, вирішується незалежно і без впливу Інтерполу. Встановлено, що, незважаючи на наявність декількох етапів перевірки інформації про особу, що подається для розміщення до бази Інтерполу з метою організації міжнародного розшуку, неможливо виключити необґрунтованого використання такого механізму. Слід враховувати, що зацікавлена особа може навіть не знати, що інформація про нього знаходиться в базі даних Інтерполу.
Проаналізовано актуальна справа, що розглядається в Суді Європейського Союзу (справа № C-505/19), рішення по якому може змінити практику діяльності організації на території Європейського Союзу. Рішення Суду Європейського Союзу в цьому випадку може обмежити можливості Інтерполу на території цього наддержавного утворення, а принцип ne bis in idem побічно зможе вийти за межі європейського інтеграційного утворення.
Виявлено засоби правового захисту, які використовуються в відношенні інформації, що міститься в базі даних Інтерполу, які можна розділити на наднаціональні і національні. З огляду на імунітет організації від судових процесів, крім випадків зазвичай передбачених для дипломатичних представництв, безпосередньо на Інтерпол можна впливати виключно через його внутрішню Комісію з контролю за базами Інтерполу. Засоби правового захисту на національному рівні мають більш різноманітний характер. Наприклад, в державі, яка виступає ініціатором розшуку, можна примусити Національне центральне бюро Інтерполу, котре надіслало запит на «червоне» повідомлення, видалити таку інформацію або оскаржити постанову про взяття під варту (ордер на арешт).
Посилання
Barnett, M., Coleman, L. (2005) Designing Police: Interpol and the Study of Change in International Organizations. International Studies Quarterly, 49 (4), 593–619. https://doi.org/10.1111/j.1468-2478.2005.00380.x.
Samarin, V. I. (2004) Interpol. Mezhdunarodnaja organizacija ugolovnoj policii. SPb., Piter.
Sheptycki, J. (2004) The Accountability of Transnational Policing Institutions: The Strange Case of Interpol. Canadian Journal of Law and Society, 19 (1), 107–134. https://doi.org/10.1017/s0829320100007973.
Ovchinskij, V. S. (2001) Interpol (v voprosah i otvetah). Moskwa, Infra-M.
Interpol: 75 years of international police co-operation. 1998. London, Kensington Publications Ltd.
Savino, M. (2010) Global Administrative Law Meets «Soft» Powers: the Uncomfortable Case of Interpol Red Notices. Journal of International Law and Politics, 43 (2), 263–336.