Проблема індивідуалізації у розкритті питання гуманістичного антропоцентризму Ренесансу

Анотація

Доводиться, що після Середньовіччя почав формуватися новий філософсько-правовий світогляд, який забезпечив значний розвиток філософії права, що і дозволило виникнути індивідуалізму. У філософії Відродження проблема індивідуалізму змінила свій вектор з предметного світу до всіх сфер суспільного життя, відбувся підйом індивідуальної свідомості, що стало причиною для відкриття людиною самої себе як суб’єкта діяльності. Встановлено, що зміни відбулись і в типі мислення, яке перейшло з колективістського на нове, що відстоювало гідність, цінність окремої людини, інтересу до міжособистісних відносин, поваги до почуття індивідуальної реальності, підвищення уваги до процесу самопізнання, усвідомлення свого індивідуального «я». Доведено, що епоха Відродження звільнила людину від зовнішніх авторитетів та надала їй простір свободи, в якій з’явилися нові уявлення про місце людини у світі, роль держави в організації суспільного життя, значення суспільних та індивідуальних цінностей під час прийняття важливих рішень. Виявлено, що до причин, які сприяли виникненню нового індивідуалізму в епоху Відродження, на нашу думку, слід віднести такі: заміна християнського теоцентризму на гуманістичний антропоцентризм; інтеграція естетичних і моральних ідей, взятих з античного світопорядку; вихід індивідуальної свободи суб’єктивного «Я» з категорії всезагального, заперечуючи фундаментальні підстави останньої; зростання інтелектуального руху; формування нових господарських відносин, що базуються на свободі суб’єктів господарювання; зростання економіки вільних ринкових відносин; підняття престижу освічених людей; проголошення права на індивідуальну ініціативу, самосвідомість; підйом індивідуальної релігійної свідомості; утвердження пріоритету людської природи над іманентною дійсністю; відкриття людиною самої себе як суб’єкта діяльності та права; різке підвищення інтересу до процесу самопізнання; усвідомлення особистістю свого індивідуального «я»; трансформація поглядів на саму сутність людини і характер її взаємозв’язку із соціально-правовим буттям; значущість внутрішніх мотивів вчинків під час соціально-правової оцінки людини; поставлення в центр проблем ідею гуманізму.