Філософсько-правова інтерпретація індивідуалізму у філософії Монтеск’є та Вольтера

Анотація

Робиться спроба пошуку індивідуалістичних ідей у філософії Монтеск’є та Вольтера, які продовжували розмірковувати на правові теми, що притаманні добі Просвітництва, зокрема: тема природного стану, суспільного договору, раціоналізму, моральності, місця людини у світі та Бога в людині. Розкриваючи, перш за все, найбільш актуальну проблематику цього часу, мислителі торкаються у своїй філософії питань, які мають суто індивідуалістичних характер. Мовиться про ідею рівності, свободи, природних прав (прав на життя та власність), природи людини тощо. Встановлено, що Монтеск’є і Вольтер, як інші мислителі доби Просвітництва, розкривали суть індивідуалістичних тенденцій через раціоналізм, адже людина — це раціональна особистість, яка приймає рішення, бореться зі своїми бажаннями, опираючись на розум. Розум як джерело права дозволяє людині розвиватися на основі науки, пізнаних нею закономірностей. Виявлено, що Монтеск’є розмірковував і щодо індивідуалістичних атрибутів, зокрема він приділяє увагу проблемі рівності та свободи: 1) як наголошує мислитель, у природному стані всі були рівні, а згодом цю рівність змогли забезпечити лише закони, які повинні бути справедливими; 2) свобода у його філософії розглядається у двох аспектах: політичному та особистісному. Для індивідуалістичної проблематики важливим є розкриття саме особистого аспекту свободи, який вперш за все полягав у безпеці громадянина. Забезпечення цієї свободи — справедливі закони та належна організація державності. Досліджено, що основними індивідуалістичними принципами Вольтера є: 1) гуманність, яка полягає в декларуванні природного права кожної людини на життя і задоволення елементарних потреб; 2) свобода виявляється в тому, що люди стають автономними суб’єктами та перестають бути формально залежними один від одного; свобода полягає лише в тому, щоб залежати від законів; 3) люди рівні та вільні між собою особистості, а рівність розуміється ним в суто політико-юридичному сенсі: набуття усіма людьми однакового статусу громадянина, однакова залежність усіх громадян від закону і однаковий захист їх законом; 4) власність — свобода праці, яка є правом кожного «продавати свою працю тому, хто за нього дає найбільшу плату, бо праця є власністю тих, хто не має ніякої власності».