Індивідуалізм і спрямованість до світу у філософії права Л. Феєрбаха

Анотація

Робиться спроба пошуку індивідуалістичних ідей у філософії Л. Феєрбаха. Завершальним етапом Німецької класичної філософії є філософія Феєрбаха, яка також є початком епохи матеріалізму, містить критику об’єктивного ідеалізму Гегеля та має антропологічний характер. Незважаючи на те, що у Феєрбаха був гегельянський період філософського розвитку, він запропонував антитез його «абсолютного ідеалізму» — антропологічний матеріалізм. Як вважав Феєрбах, лише природа і людина є єдиними об’єктивними реальними речами. Він закликає перейти до вивчення людини і природи від роздумів про потойбічні суті, як це роблять ідеалісти. Встановлено, що в Л. Феєрбаха людина є найбільш досконалою частиною вічної природи, а тому початковим пунктом філософії, її основою повинна бути не абсолютна ідея, а людина. Філософ у власній науці користується антропологічним принципом. Переваги цього принципу, на думку Феєрбаха, містяться у тому, що вони вимагають розглядати сутність людини не в примарному світі, а в реальній дійсності та уникнути розриву між духом та тілом, який властивий ідеалістичній та дуалістичній філософії. Згідно з думкою мислителя, найвищою метою людини є турбота про саму себе. Тому егоїзм, або себелюбство, як прояв індивідуалізму, виражає справжню сутність людської природи. Виявлено, що антропологічний матеріалізм Феєрбаха ґрунтується на таких індивідуалістичних ідеях: людина не творіння Бога, не самосвідомість, як у Гегеля, а найбільш досконала частина вічної природи; предметом філософії є реальна, жива, конкретна людина, яка має антропологічні особливості як природної істоти; філософ розглядає будь-яку дію людини як узгодження людської поведінки з людською сутністю; найвищою метою людини є турбота про саму себе; без егоїзму немає людини, тому що егоїзм — це любов людини до самої себе; егоїзм, або себелюбство, виражає справжню сутність людської природи та є проявом індивідуалізму; захист індивідуалістичних концепцій, а саме приватних інтересів особистості; людині притаманні пристрасті, які здійснюють вплив на її ціннісні орієнтири, забезпечують захисну реакцію, діють як з егоїстичною метою, так і досягають найвищої мети; любов містить в собі сутність і мету людини та є вирішальною силою суспільного і морального прогресу, вона розглядається як найвищий вияв людської чуттєвої природи, як найдосконаліший механізм регулювання суспільних відносин, як принцип організації соціального.