Конкурентне законодавство України у контексті наближення до права конкуренції ЄС

Анотація

Досліджується національне конкурентне законодавство України у контексті його наближення до права конкуренції ЄС. Метою статті є встановлення рівня наближеності національного конкурентного законодавства України до права конкуренції ЄС, вивчення напрямів подальшої його адаптації до права конкуренції ЄС, а також дослідження основних юридичних конструкцій права конкуренції ЄС як основного напряму трансформації українського конкурентного законодавства. Досліджено стан адаптації відповідного законодавства до права конкуренції ЄС, загальні витоки формування національного конкурентного законодавства та основні юридичні конструкції, які використовуються в національному конкурентному праві (антиконкурентні узгоджені дії, державна допомога тощо). Констатовано, що в межах процесу адаптації здійснено низку дій, зокрема прийнято законодавчі акти, що відповідають меті уніфікації законодавства про конкуренцію України та права конкуренції ЄС. Підкреслено, що формою адаптації у відповідній сфері є пряма імплементація конкретних норм права конкуренції ЄС до чинного законодавства, при цьому норми, що підлягають імплементації, безпосередньо визначені Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Наведений підхід, попри визнання його загальної ефективності, містить низку юридичних ризиків, зокрема йдеться про випадки втрати чинності актами, що потребують імплементації на підставі цитованої угоди. Визначені найбільш «проблемні» сфери адаптації національного законодавства до права конкуренції ЄС, зокрема сфера державної допомоги та практика застосування конкурентних норм до відповідного спеціально уповноваженого органу (Антимонопольний комітет України). Відзначається важливість не лише імплементації положень права конкуренції ЄС, але і погодженням національного законодавства України з практикою застосування відповідних норм права ЄС. Окрема увага приділена наявності в конкурентному законодавстві значної кількості оціночних понять, які надають широкі межі розсуду для будь-якого органу, що здійснює правозастосування. Зроблено висновок, що оціночні поняття самі по собі не свідчать про недосконалість або недостатню розробленість законодавства, адже, на думку автора, невдалі дефініції або надмірна зарегульованість можуть на тривалий час загальмувати розвиток законодавства. Констатується, що наявність значної кількості оціночних понять не потребує їх законодавчого врегулювання, оскільки вирішення можливих негативних наслідків від їх наявності повинно здійснюватись у площині корегування правозастосування.