Механізм застосування застереження про публічний порядок як підстави обмеження застосування іноземного права в міжнародному приватному праві

Анотація

Аналізуються питання сутності та особливостей реалізації на практиці механізму застосування застереження про публічний порядок (ordre public, public policy) як підстави для обмеження дії норм іноземного права у міжнародному приватному праві. Автор стверджує, що запровадження уніфікованого механізму застосування застереження про публічний порядок як підстави обмеження дії іноземного права відповідає інтересам як міжнародної спільноти, так і окремих держав. Джерелами визначення складових елементів механізму є нормативні акти (міжнародні й національні) та судова (арбітражна) практика. На основі їх вивчення резюмується, що механізм застосування застереження про публічний порядок є складним правовим засобом, належне функціонування якого неможливе без виконання юрисдикційним органом попередніх дій зі звернення до колізійної прив’язки та пошуку (і частково аналізу) норм матеріального права, до яких перша відсилає. Встановлено, що підставою для застосування застереження про публічний порядок, з метою обмеження дії норм іноземного права, в країні суду виступає порушення публічного порядку держави. Дискусії виникають з приводу нормативного закріплення та особливостей встановлення у правозастосовній діяльності умов, наявність яких дозволяє юрисдикційному органу застосувати застереження. Вказані умови, хоча і можуть розглядатись відокремлено одна від одної, функціонують як єдине ціле, формуючи взаємопов’язану систему обмежень та принципів, покликаних гарантувати дотримання судом мінімальних змістовних та формальних вимог для застосування застереження про публічний порядок. До умов застосування застереження у випадках виключення або обмеження дії норм іноземного права традиційно належать: 1) суперечність публічному порядку не може констатуватись судом на підставі невідповідності або відмінності іноземної правової норми від положень, що становлять публічний порядок країни суду — суперечити останнім повинні наслідки застосування іноземної норми; 2) несумісність згаданих наслідків повинна бути, з одного боку, явною та, з іншого — достатньо і послідовно обґрунтованою судом або арбітражем; 3) відмінність правової, політичної або економічної систем відповідної іноземної держави від систем держави суду не може слугувати обґрунтуванням для відмови в застосуванні права іноземної держави.