Формування механізмів професіоналізації кадрів системи публічної служби

Анотація

Проаналізовано стан професіоналізації кадрів системи публічної служби. Визначено, що фахова підготовка державних службовців, спроможних і готових ефективно вирішувати увесь комплекс поставлених управлінських завдань у контексті реформування державного управління в сучасній Україні, постійно нарощувати свій управлінський потенціал і практичний досвід в умовах суспільства, що динамічно модернізується, є актуальною проблемою науки публічного управління. Управлінська культура входить до структури професійної культури державних службовців та в процесі свого реального функціонування визначає мистецтво управління. Як показують результати аналізу професійної діяльності державних службовців, наразі в Україні спостерігається тенденція зростання кількості керівників, недостатньо підготовлених до управлінської діяльності, які мають сформовану невисокого рівня (так звану «клаптикову») управлінську культуру. Водночас сучасний ефективний державний службовець в умовах динамічних змін у багатьох сферах суспільного життя — це фахівець, орієнтований на сучасні управлінські пріоритети, який володіє новітніми управлінськими технологіями, здатний до професійної самоактуалізації та безперервного вдосконалення. Формування політично нейтрального, професійного, чесного, чутливого до вимог громадян службовця, а також державних менеджерів із сучасними управлінськими знаннями, розвинутим інноваційним світоглядом, здатних діяти в умовах невизначеності, є важливим завдання. Врахування потребують соціально-психологічні чинники управлінської діяльності, пов’язані із урахуванням індивідуально-психологічних особливостей людей та закономірностей спілкування в соціальних групах. Розвиток сучасної культури врядування та відповідальності керівників усіх рівнів за управління людськими ресурсами, зміцнення морально-духовного капіталу управлінців у контексті реалізації нових принципів державної служби неможливі без розв’язання проблеми розвитку управлінської культури державних службовців. Дієвий розвиток творчої самореалізації особистості державного службовця можливий тоді, коли він забезпечується ґрунтовною правовою базою й здійснюється на відповідних наукових засадах. Узагальнене розуміння вимог до управлінської культури державних службовців також не повною мірою відповідає науковому розумінню управлінської культури як складнокомпонентного явища.