Підстави та умови застосування обмежувальних заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство

Анотація

Проаналізовано підстави та умови застосування обмежувальних заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, передбачені ст. 91¹ КК України. Встановлено, що в науці кримінального права склалася одностайна позиція, що підставою застосування обмежувальних заходів, передбачених ст. 91¹ КК України є вчинення особою злочину, пов’язаного з домашнім насильством, а умовами: 1) призначення особі покарання, не пов’язаного з позбавленням волі; 2) звільнення особи з підстав, передбачених КК України, від кримінальної відповідальності; 3) звільнення особи з підстав, передбачених КК України, від покарання. Зазначені умови є альтернативними. Проаналізовано зміст поняття «злочин, пов’язаний з домашнім насильством» та встановлено, що його слід розуміти ширше, ніж діяння, передбачене ст. 126¹ «Домашнє насильство» КК України. Запропоновано ст. 91¹ КК України доповнити приміткою, в якій роз’яснити значення терміна «кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством», де обов’язково зазначити, що це поняття ширше, ніж термін «злочин», передбачений ст. 126¹ КК України. Проаналізовано зміст кожної з умов застосування обмежувальних заходів. Встановлено, що при застосуванні обмежувальних заходів під час призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, на практиці виникають проблеми щодо тлумачення відповідного поняття. Запропоновано роз’яснити зміст поняття «покарання, не пов’язане з позбавленням волі» у ст. 91¹ КК України. Встановлено також, що застосування обмежувальних заходів у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності є декларативною нормою та підлягає виключенню з умов застосування обмежувальних заходів через несумісність останніх з природою звільнення від кримінальної відповідальності. Законодавством чітко врегульовано порядок застосування обмежувальних заходів до осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Встановлено також низку проблем, які виникають під час здійснення контролю за поведінкою осіб, до яких застосовано обмежувальні заходи, органами пробації. Вирішення цих проблем можливе шляхом узгодження положень КК України та Закону України «Про пробацію», а також інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів пробації. Запропоновано застосування обмежувальних заходів віднести до наглядової пробації, що зумовить низку змін до статей Закону України «Про пробацію» в частині регулювання наглядової пробації, віднести до суб’єктів пробації осіб, до яких застосовано обмежувальні заходи, а також із законодавчого визначення пробаційної програми виключити вказівку на те, що вона призначається особі, звільненій від відбування покарання з випробуванням, а в нормативно-правових актах, що регулюють порядок розроблення та реалізації пробаційних програм, передбачити їхнє застосування стосовно осіб, до яких застосовано обмежувальні заходи. Зроблено висновок, що орган пробації повинен наділятися координаційною функцією щодо реалізації всіх обмежувальних заходів та необхідно на рівні підзаконних нормативно-правових актів встановити чіткий порядок взаємодії органу пробації з органами Національної поліції, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування щодо здійснення контролю за поведінкою осіб, до яких застосовано відповідний обмежувальний захід.