Еволюція республіканської форми правління України-Гетьманщини наприкінці XVII–XVIII cт.ст.

Анотація

Процесуально-інституційне оформлення української держави становило складний процес формування державно-управлінського апарату на центральному й місцевому рівнях з одночасним виробленням механізмів регулювання відносин і між суб’єктами влади, і між її носіями та соціумом. Організаційне ядро державного інституту влади сформувалося на правових принципах політичної організації козацького товариства, яке одночасно стало й середовищем зародження нової української політичної еліти. Українська держава управлялася через взаємодію двох інститутів — генеральної ради і гетьмана, відносини між якими часто позначалися на ефективності всієї управлінської вертикалі. Нижчі щаблі її структурної ієрархії становили центральні й місцеві органи влади — інститути генеральних, полкових і сотенних старшин, війтів і отаманів у сільській місцевості, Генеральна військова канцелярія, Генеральний військовий суд, полкові та сотенні управлінські й судові структури, місцеві ратуші та колегії лавників, копні суди тощо, через які утверджувалася владна монополія на регламентацію суспільного життя. Принципом формування владних структур виступала виборна система, хоча нерідко практикувалося й обіймання тих чи інших посад за призначенням. Українська еліта Гетьманщини кінця XVII — початку XVIIІ ст.ст. у державному устрої виявила тенденції до європейської моделі монархізму. Проте через постійне втручання російської влади в українські внутрішньополітичні справи республіканські інституції залишалися єдиними, через які могли бути реалізовані ідеї української політичної суб’єктності. Утвердження козацької старшини в повному праві власності на свої маєтки зумовило еволюцію республіканської форми правління в аристократичну республіку. Осмислення боротьби між гетьманами й генеральною старшиною та розвиток політичної системи Війська Запорозького загалом відобразилися у формуванні аристократично-демократичної течії в українській політичній думці.