Зміна та припинення зобов’язальних правовідносин в умовах пандемії COVID-19

Анотація

Розглядаються традиційні для об’єктивного цивільного права та запроваджені новітнім вітчизняним законодавством з протидії пандемії COVID-19 («антиковідним» законодавством) положення щодо зміни та припинення зобов’язальних правовідносин з погляду виявлення спеціальних критеріїв, здатних визначати динаміку зобов’язання під час дії карантинних обмежень. Наголошується на необхідності врахування впливу пандемії COVID-19 та пов’язаних з нею карантинних заходів і обмежень на всі елементи структури зобов’язання — його суб’єктів, об’єкт та зміст. Привертається увага до наслідків зовнішнього негативного впливу нововиниклих надзвичайних обставин як на регулятивні, так і на охоронні зобов’язальні правовідносини. При цьому імпліцитно тимчасовий характер запровадженого Урядом карантину зумовлює пріоритетність спеціально сконструйованих моделей прямої законодавчої зміни правовідносин над ординарними моделями їх зміни або припинення внаслідок диспозитивного волевиявлення заінтересованих учасників цивільних відносин під час застосування традиційних способів захисту цивільних прав та інтересів. А динаміка охоронних зобов’язальних правовідносин в умовах пандемії COVID-19 виявляється, насамперед, у запровадженні різноманітних мораторіїв на застосування окремих заходів цивільно-правової відповідальності та/або звернення стягнення на майно несправного боржника. «Антиковідне» законодавство встановлює спеціальні підстави для зміни та припинення зобов’язальних правовідносин як регулятивного, так і охоронного спрямування. Піддано критиці запровадження не індивідуалізованих за суб’єктним колом й незалежних від фактичних наслідків негативного впливу на майнові інтереси учасників цивільних відносин гарантій, оскільки це здатне викликати сумнів у їхній відповідності засадам справедливості, розумності й добросовісності. Водночас підтримано прагнення законодавця за різнопланових надзвичайних ситуацій вживати спеціальних заходів з убезпечення майнових інтересів споживачів як слабкої сторони зобов’язальних правовідносин з надання житлово-комунальних послуг, а також фізичних осіб — власників житла. Адже тут йдеться про пріоритетну для кожної людини сферу її життєдіяльності, тому що місце проживання фізичної особи постає як матеріальний базис для організації її приватного життя, реалізації найширшого спектру належних їй особистих немайнових прав.