Соціальні суперечності в Українській козацькій державі та соціально-економічна політика гетьманського уряду Доби Руїни

Анотація

У середині XVII ст. під час визвольних змагань гетьманом Богданом Хмельницьким здійснено важливі перетворення політичного устрою і соціальної структури українського суспільства. Були створені умови для розвитку продуктивних сил і зародження буржуазних відносин. Проте наступний гетьман — Іван Виговський, кардинально змінив напрям соціальної політики, що призвело до початку громадянської війни в козацькій державі. З’ясовується, що, попри загострення соціально-політичної ситуації в козацькій Україні, гетьманський уряд наприкінці 50 — початку 60 рр. XVII ст. намагався проводити виважену внутрішню політичну діяльність. Юрій Хмельницький відмовився від взятого Іваном Виговським курсу на поновлення дореволюційної моделі соціально-економічних відносин та продовжив основні напрямки політики свого батька. Гетьман надавав землі монастирям, але стримував збільшення землеволодіння шляхти і козацької старшини. Селяни зберегли завойовані на початку Національної революції надбання: право на спадкове володіння земельними угіддями, особисту свободу і право переходу до козацького стану. Феодальна верства продовжувала визискувати селянство переважно через посередництво державного апарату. Уряд підтримував розвиток торгівлі та промислу; регулював конфлікти між окремими станами суспільства (старшиною та міщанами, старшиною та духовенством тощо). Намагаючись запобігти соціальному вибуху, Юрій Хмельницький всупереч рішенню Варшавського сейму 1661 року розпорядився усунути з маєтків шляхту та польську адміністрацію. Проте, незважаючи на ці заходи, соціально-економічна ситуація продовжувала погіршуватися. На Правобережній Україні населення потерпало від перебування жовнірів і татарських орд, котрі грабували та спустошували міста і села, та напливу шляхти, котра поспішала зайняти свої маєтності. Соціальна напруга зросла після постанови сейму 1662 року про заборону козакам проживати у шляхетських і королівських землях на території Київського і Брацлавського воєводств і змушувала козаків, міщан і селян відбувати феодально-кріпосницькі повинності. На Лівобережжі соціальні суперечності, крім свавілля російських воєвод, мали ще й внутрішні причини: посилення експлуатації селян, міщан і рядових козаків козацькою старшиною; утворення в середовищі старшини кількох угрупувань, що вели між собою боротьбу і використовували демагогічні гасла для привернення на свою сторону соціальних низів. Усе це разом ускладнювало політичне становище козацької держави й ослабило сили уряду в боротьбі за збереження територіальної цілісності, що, врешті, привело до її розколу на два гетьманства і втрати незалежності.