Вплив соціального забезпечення на мінімізацію соціальних ризиків у суспільстві

Анотація

Аргументується, що перехід в Україні від командно-адміністративної системи, що існувала в радянській період на засадах монополії на владу, істину та власність, до ринкової моделі зумовив процес корінної ломки всіх соціальних, духовних та економічних основ суспільного життя. У результаті відбулося різке зниження соціальної захищеності населення. Доводиться, що це об’єктивно веде до зростання соціальної напруги в соціумі, що потенційно збільшує кількість соціальних ризиків. Вказується, що за таких умов виникає нагальна потреба «перезавантажити» систему соціального забезпечення , яка є засобом мінімізації у суспільстві соціальних ризиків. Розкриваються причини виникнення та становлення соціальної держави, метою якої був захист найбільш незахищених громадян. Аналізуються основні історичні етапи розвитку соціального забезпечення як суспільного явища. Показується позитивна роль християнства в розвитку благодійності як форми соціального захисту нужденних. Доводиться, що реалізація в діяльності органів соціального забезпечення принципів справедливості та адресності мінімізує наявні в суспільстві соціальні ризики. Показується, що бідність сільського населення та багатодітність підвищує рівень соціальних ризиків. Звертається увага на те, що пандемія COVID-19 та агресивна війна з боку Російської Федерації є фактором, який зумовлює значні соціальні ризики. Доводиться, що в основі реформування системи соціального забезпечення покладена не адаптована до український реалій неоліберальна модель розвинутих європейських держав. Тому соціально-економічні трансформації, які продовжуються в державі, не мали ефективної системи необхідних запобіжних механізмів соціального захисту населення в умовах різкого падіння життєвого рівня більшості населення. Доводиться, що система соціального забезпечення, основи якої були закладені ще в радянські часи, не змогла повною мірою стати чинником мінімізації соціальних ризиків у суспільстві. Підкреслюється, що реалізація реформ, започаткованих у сфері соціального забезпечення, насамперед, потребує його модернізації та оновлення, що дозволить зробити його важливим чинником мінімізації соціальних ризиків у соціумі.