Призначення трудового права та права соціального забезпечення

Анотація

У площині соціального права висвітлюється проблема призначення трудового права та права соціального забезпечення, яка осягається через його дух, сенс і цінність. Підкреслюється, що зміна філософсько-аксіологічних, соціально-економічних та політико-правових парадигм розвитку суспільства, дерадянізація трудового права та права соціального забезпечення, пошук балансу інтересів між працівником, роботодавцем та державою, принцип солідарності та принцип загальної відповідальності держави за дієве функціонування системи соціального забезпечення вимагає перегляду змісту основних підходів до їх тлумачення та розуміння. Звертається увага на те, що найголовніше завдання дерадянізації трудового права та права соціального забезпечення — це недопущення ліквідації соціальної держави, тобто зняття з держави функцій соціального захисту та забезпечення тих, хто не може сам собі заробити на життя та самостійно підтримувати прийнятний життєвий рівень. Обґрунтовується, що одночасно з трансформацією відносин у сфері праці відбуваються взаємопов’язані зміни й у правовому регулюванні відносин соціального забезпечення. Відтак зазначається, що сучасні реалії впливають на нове сприйняття соціального забезпечення, через призму взаємних зобов’язань і держави, і населення. Це стосується формальної зайнятості, виплати «білої» заробітної плати, сплати страхових внесків тощо. Наголошується, що основним призначенням права соціального забезпечення є створення таких правових норм, які будуть спрямовані на гарантування достатнього життєвого рівня населення. Важливу роль у цьому відіграє стабільна, соціально-орієнтована економіка, адже соціальна підтримка населення, як правило, реалізується через виділення відповідних коштів. Підбиваються підсумки, що призначення трудового права та права соціального забезпечення, їхня соціальна цінність полягають у врегулюванні трудових та соціально-забезпечувальних відносин з метою надання їм чіткої спрямованості задля створення необхідних умов реалізації прав і свобод особистості через прояв державної волі щодо правового інструментарію соціальної захищеності. Державницька позиція в соціальному праві повинна бути спрямована на те, щоб закон забезпечував соціальний захист, вирішував проблемні питання соціальної напруги в суспільстві між різними соціально-демографічними групами населення та державою.