Примирення в цивільному судочинстві: поняття, ознаки, процесуальні форми

Анотація

За необхідності захисту порушених, невизнаних чи оспорених прав, свобод та інтересів й обрання задля цього звернення до суду кожна особа сподівається на отримання ефективного захисту найближчим часом. Хоча, на жаль, не завжди такі сподівання виправдовуються, зважаючи на різні об’єктивні та суб’єктивні чинники. Тому значного поширення набувають різноманітні примирні процедури, через які досягається врегулювання спору за взаємною домовленістю його сторін. Не обійшли стороною подібні процедури й цивільне судочинство. Проте, незважаючи на підвищену увагу до різноманітних форм примирення на міжнародному рівні, з боку держави й у наукових дослідженнях, на сьогодні відсутнє однозначне визначення відповідного поняття, розуміння характерних ознак примирення в судовому процесі, також немає одностайності у поглядах на його процесуальні форми. Такі обставини спричиняють проблеми під час застосування на практиці нормативних приписів, що стосуються примирення в межах цивільного судочинства. Тому за мету поставлено визначення поняття примирення в цивільному судочинстві, виокремлення і аналіз його характерних ознак, на підставі яких обґрунтовується наявність процесуальних форм примирення, якими можуть скористатися сторони цивільної справи. Спираючись на виокремлені в процесі дослідження ознаки процесуального примирення, робиться висновок, що ним є урегульований нормами цивільного процесуального права порядок вирішення переданого на розгляд суду приватно-правового спору, який застосовується сторонами за їх вільного волевиявлення, з метою досягнення між ними взаємовигідних домовленостей, що фіксуються в процесуальному акті. При цьому на сьогодні цивільне процесуальне законодавство України регламентує дві процесуальні форми примирення: врегулювання спору за участю судді (ним є передбачена процесуальним законом процедура, що проводиться суддею за згодою сторін судової справи до початку її розгляду по суті і спрямовується ним для досягнення сторонами врегулювання спору поза провадженням у відповідній справі) та укладення і затвердження мирової угоди, під якою розуміється домовленість, досягнута сторонами цивільної справи з метою врегулювання переданого на розгляд суду спору на підставі взаємних поступок, яка стосується лише прав та обов’язків сторін.