Реформування інституційної системи Європейського Союзу за Лісабонським договором
Анотація
Досліджено процес реформування інституційної системи Європейського Союзу від моменту створення перших Співтовариств до сучасного Європейського Союзу. Досліджено основні установчі акти та встановлено систему керівних установ Європейського об’єднання з вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії. Визначено, що у 1965 році під час підписання Договору про злиття керівні установи всіх Співтовариств були об’єднані в спільні інституції — Комісію, Раду, Асамблею та Суд ЄС. Така загальна структура для трьох різних Співтовариств вважається однією з головних інституційних змін Європейського Союзу. Розглянуто Маастрихтський, Амстердамський, Ніццький та Лісабонський договори. Особливу увагу приділено аналізу Лісабонського договору 2007 року, який вніс значні зміни в інституційну систему Європейського Союзу. Визначено, що Договір про ЄС виокремлює сім основних інституцій — Європейську Раду, Раду Європейського Союзу, Європейську Комісію, Європейський Парламент, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк та Рахункову палату. Встановлено, що в особливій інституційній структурі Європейського Союзу Європейська Рада, яка об’єднує лідерів на національному рівні та на рівні ЄС, визначає широкі пріоритети ЄС. Обрані депутати Європарламенту представляють європейських громадян у Європарламенті. Інтереси ЄС у цілому відстоює Європейська Комісія, яка є органом виконавчої влади. Члени Європейської Комісії призначаються національними урядами. Уряди захищають національні інтереси своєї країни в Раді Європейського Союзу. Визначено, що в межах Європейського Союзу двопалатним законодавчим органом є Рада Європейського Союзу та Європейський Парламент. Суд ЄС, який є судовим органом ЄС вищої інстанції, вирішує розбіжності між державами-членами ЄС і самим ЄС, між інституціями та підтримує верховенство європейського права. Встановлено, що процес реформування інституційної системи ЄС і надалі буде відбуватись.
Посилання
Frenz, W. (2011) Handbuch Europarecht. Band 6: Institutionen und Politiken. Berlin : Springer. ISBN 978-3-540-31100-3.
Konsolidovani versii Dohovoru pro Yevropeiskyi Soiuz ta Dohovoru pro funktsionuvannia Yevropeiskoho Soiuzu: Dokument S83/3(2010/S83/01). (N.d.) Retrieved from Verkhovna Rada Ukrainy. Zakonodavstvo Ukrainy: https://bit.ly/3bLkqYS.
Hrytsaienko, L. L. (2010) Instytutsiinyi mekhanizm Yevropeiskoho Soiuzu. Kyiv,.
V. The institutions. Hofmann H. EU Constitutional Law. 2nd ed. University of Luxembourg, 2010. CVCE.eu: https://bit.ly/3IBU6yR.
Stark, C. (2002) Evolution of the European Council: The implications of a permanent seat. Paper presented at the 32nd Annual Conference and 7th Research Conference of the University Association on Contemporary European Studies at Queen’s University in Belfast, on 2–4 September 2002. Retrieved from Wayback Machine: https://bit.ly/3tW2qp2.
Final communiqué of the Paris Summit (9 and 10 December 1974). Retrieved from CVCE.eu. URL : https://bit.ly/3nXlcbG.
Savaşan, Z. (2012) A Brief Overview on EU Institutional Change from Foundation to Lisbon. Ankara Avrupa Çalışmaları Dergisi, 11 (1), 61–84. https://doi.org/10.1501/Avraras_0000000172.
Prokopenko, L. L.; Rudik, O. M.; & Rudik, N. M. (2018) Instytutsiina systema YeS. Dnipro : DRIDU NADU.
How the European Union Works: Your Guide to the EU I Institutions? Luxembourg: office for Official Publications of the European Communities 2005. ISBN 92-894-9524-3. Retrieved from University of Latvia: https://bit.ly/3H0XYc5.
Smulders, B., & Eisele, K. (2012) Reflections on the Institutional Balance, the Community Method and the Interplay between Jurisdictions after Lisbon. Research Paper in Law, 04. Retrieved from College of Europe: https://bit.ly/3z8Hm1c.
