Міжнародно-правове регулювання співпраці держав у галузі відновлюваної енергетики

Анотація

Розглянуто сучасний стан міжнародно-правового регулювання відносин щодо відновлюваної енергетики, окреслено потребу в аналізі динаміки формування правил поведінки держав, що закріплюються в різноманітних джерелах, зокрема ті, що закріплені у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, а також значний масив норм, які в міжнародному праві отримали назву «м’якого права». Показано, що у вітчизняній доктрині міжнародного права досить поширеним є погляд, згідно з яким «основними джерелами норм так званого «м’якого права» є резолюції міжурядових організацій системи ООН і її органів, насамперед Генеральної Асамблеї ООН, політичні акти регіональних конференцій і організацій, інші міжнародні акти, прийняті державами, міжурядовими організаціями, що мають не юридичний, а морально-політичний характер. Проаналізовано процес становлення міжнародної нормативної бази у сфері відновлюваної енергетики, який показує, що розвиток міжнародної політики і «м’якого права» в означеній сфері пройшов чотири умовні етапи: становлення загальних принципів співробітництва; впровадження концепції сталого розвитку в міжнародно-правове середовище; визнання енергетики складником сталого розвитку; започаткування ініціативи ООН «Стала енергетика для всіх». Зауважено, що, попри всі зусилля, на сьогодні частка нових і відновлюваних джерел енергії в глобальному енергетичному балансі залишається вкрай низькою. Посилаючись на цей факт, Генеральна Асамблея закликає до вжиття заходів щодо забезпечення економічної ефективності використання таких видів енергії. Зазначено, що в масиві норм міжнародного права, які прямо чи опосередковано стосуються сфери відновлюваної енергетики, переважну частину утворює сукупність норм «м’якого права». Показано, що світові держави прагнуть до співпраці через роботу спеціалізованих міжнародних організацій, які покликані для впровадження виробництва відновлюваних джерел енергії. Зосереджено увагу на Міжнародне агентство з відновлювальної енергетики (IRENA), заснування якого, звичайно, є потрібним шляхом у впровадженні відновлюваної енергетики, оскільки рекомендаційний характер цих міжнародних організацій не сприяє позитивній меті такої співпраці. З метою об’єднання міжнародно-правового регулювання відновлюваної енергетики потрібно розробити загальну міжнародно-правову базу в цій галузі з обов’язковим дотриманням правових норм усіх учасників.