Розвиток інституту розподілу майна подружжя за законодавством, яке діяло на українських землях

Анотація

Здійснено дослідження питання розвитку інституту розподілу майна подружжя за законодавством, яке діяло на українських землях. На підставі проведеного дослідження, сформульовано висновок, що в період дії римського приватного права на теренах грецьких держав-полісів Північного Причорномор’я інститут розподілу спільного майна подружжя існував лише де-факто через механізм передачі майна, переданого в «дошлюбне дарування». Норми канонічного та князівського права Київської держави не містили положень про розподіл майна подружжя, однак у звичаєвому праві того часу існувала практика виділу майна у власність члена сім’ї, зокрема розподіл спільного майна міг стосуватися й одного подружжя, яке отримувало відповідні майнові права, передусім у порядку спадкування. У Литовському статуті 1588 року поруч із роздільною власністю вперше визнавалося можливість спільної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, але лише щодо представників селянського стану, однак порядок розподілу такого майна визначено не було. У «Правах, за якими судиться малоросійський народ» вперше на рівні проєкту писаного правового акта визначені особливості розподілу майна подружжя в разі розірвання шлюбу; положення Зводу законів російської імперії передбачали можливість лише договірного регулювання розподілу спільного майна подружжя і лише щодо того майна, яке знаходилося в межах Київської, Волинської та Подільської губерній. Судовий порядок вирішення спорів про розподіл спільного майна подружжя було запроваджено в Галицькому цивільному кодексі, а Австрійське цивільне уложення допускало можливість встановлення спільності майна окремим договором подружжя та визначало, що спільність майна подружжя припиняється, а саме майно підлягає розподілу в разі визнання одного з подружжя недієздатним, «добровільного розлучання», «судового розлучання», визнання шлюбу недійсним або його розірвання. Вперше законний правовий режим спільності майна, набутого подружжям за час шлюбу, на українських землях передбачено Законом УНР «Про шлюб та розвід і про реєстрацію актів шлюбу, розводу, народження та смерті», а в подальшому — радянськими актами сімейного законодавства, починаючи із Кодексу про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УPCP 1926 року. Попри те, що в Декреті Раднаркому УРСР «Про громадянський шлюб та ведення книг запису актів громадянського стану» та Кодексі законів про акти громадянського стану, про сім’ю та опіку 1919 року передбачалося, що майно, набуте у шлюбі, не вважалося спільною власністю подружжя, у судовій практиці того часу щодо вирішення спорів про розірвання шлюбу визнавалося протилежне і здійснювався судовий розподіл майна, набутого загальною працею та коштами подружжя. Порядок та способи розподілу спільного майна спочатку визначалися актами цивільного законодавства, а з 1969 року — сімейного. Водночас принцип рівності часток подружжя у спільному майні було введено також 1969 року.