Теоретичні засади правозастосування: поняття, ознаки, види

Анотація

Досліджено загально теоретичні питання змісту та ознак правозастосування, вивчаються складові елементи механізму правозастосування. Резюмовано, що за складністю і характером дій суб’єкта права реалізація права може здійснюватися у вигляді додержання, виконання, використання або застосування права. Підкреслюється, що застосування права або правозастосування є однією з форм безпосередньої реалізації права, яка передбачає реалізацію приписів правових норм стосовно конкретних осіб — суб’єктів права в рамках правовідносин, учасниками яких вони є.

Детально проаналізовано особливості таких ознак правозастосовчої діяльності, як: її державно-владний характер; вираження правозастосовчої діяльності в активних діях суб’єктів правозастосування, спрямованих на виникнення, зміну або припинення правовідносин; здійснення правозастосування у спеціально передбаченому нормами права порядку на основі закріплених процедур та відповідно до чіткої процесуальної послідовності; результатом правозастосування завжди є винесення правозастосовчого акта; така діяльність спрямована щодо визначеного кола суб’єктів; у процесі правозастосування здійснюється юридична кваліфікація — інтерпретація правових норм, тлумачення їхнього змісту з метою виявлення прав та обов’язків учасників правовідносин з позиції застосовуваних до них правових норм.

Увагу приділено також стадіям правозастосовчого процесу: підготовчій (встановлення та аналіз фактичних обставин справи); стадії юридичної кваліфікації (вибір норми права та встановлення автентичності її тексту); стадії прийняття рішення у справі та його втілення у правозастосовчому акті.

Стверджується, що остання стадія правозастосування полягає у формулюванні за результатами попередніх стадій відповідних правових висновків, які втілюються в індивідуальному правозастосовчому акті — рішенні, постанові, наказі, приписі тощо. При цьому характер постановлених актів правозастосування може мати двоякий зміст, оскільки в одних випадках це можуть бути акти, в яких констатуються або підтверджуються певні обставини, юридичні факти, права та/або обов’язки учасників правовідносин, а в інших — акти, якими встановлюються нові обов’язки таких учасників.